Від усієї душі вітаю з 50-річчям з дня заснування Маневицького торфозаводу!

Такий солідний вік підприємства – найкраще свідчення професіоналізму керівництва та трудового колективу заводу, який у такий непростий на сьогодні час продовжує свою діяльність.

Сповнена досягненнями виробничих планів з видобутку торфу та виробництва торфових брикетів славна історія — це найкращі роки багатьох людей, цілих династій, поєднаних долею з Маневицьким торфозаводом.

Прийміть щиру вдячність, шановні працівники і ветерани Маневицького торфозаводу, побажання міцного здоров’я, щастя, добра Вам і Вашим родинам, добробуту, благополуччя, успіхів у праці та впевненості у завтрашньому дні!

З повагою

Голова Асоціації «Українське торфове товариство»                                                       Андрій Озерчук

 

Історія Маневицького торфозаводу

У 1968 році в північній частині селища Маневичі було розпочато будівництво Маневицького торфозаводу проектною потужністю 30 тисяч тонн торфобрикетів у рік та заготівлею фрезерного паливного торфу  60 тисяч тонн.

Нині можна тільки позаздрити старим радянським часам , що порівняно за досить короткий час 1968-1970 роки був збудований головний корпус заводу, підготовче відділення, склад готової продукції, матеріальний склад, котельня, адміністративний корпус з їдальнею, ремонтно-механічна майстерня, поля фільтрації, склад нафтопродуктів, під’їзна  вузькоколійна залізнична дорога протяжністю 12 км. до сировинної бази «Череваха» та сама сировинна база потужністю 60 тисяч тонн фрезерного паливного торфу.

30 грудня 1970 року призначена Державна комісія прийняла в експлуатацію вище згаданий  новозбудований об’єкт , а  31 грудня 1970 року був випущений перший торфобрикет . На той час для жителів Маневицького району це була вже не нова продукція, так як вже працював Підцаревицький торфобрикетний завод, який пізніше перейшов під керівництво Маневицького торфобрикетного заводу.

Завод побудований в такі стислі строки звичайно завдяки мудрому керівництву та злагодженій роботі керівників: генеральному директору ДК «Укрторф» Летуновичу Г.Г., директору Рівненського торфооб’єднання Журбіцькому А.П., першому секретарю райкому партії Маневицького району Остапцю М.П..

Слід віддати належне генеральному підряднику в особі тресту «Волинськпромбуд».  Працівникам  буддирекції Маневицького торфозаводу , які виконуючи роботи по будівництву навчалися нових професій, таких як: машиніст тепловоза, машиніст навантажувальних кранів, апаратників по сушінню торфу, пресовщиків, машиністів торфозбиральних машин на діючих на той час торфобрикетних заводах в Житомирській, Львівській, Чернігівській та Рівненській областях.

Директором будівельної дирекції, а пізніше першим директором Маневицького торфозаводу, який увійшов до складу Рівненського торфооб’єднання став Іван Леонтійович Шиш, молодий випускник  Рівненського інституту інженерів водного господарства.

З перших років роботи завод успішно освоїв, а пізніше набагато перевищував проектну потужність, так в:

-1972 році було випущено 32,8 тисяч тонн торфобрикетів;

-1973 рік – 36,3 тисяч тонн торфобрикетів;

-1974 рік – 32,5 тисяч тонн торфобрикетів;

-1975 рік – 35,0 тисяч тонн торфобрикетів.

Після І.Л.Шиша торфозавод  очолювали директори: Ліщук Володимир Харитонович , Комшук Іван Пилипович , а з 1979 по 1990 рік упродовж 12 років працював директор Степанюк  Леонід Адамович , який був обраний в 1990 році головою Маневицької селищної Ради, а на його місце був призначений Калюжний Олександр Михайлович. За всі ці роки Маневицький торфозавод завжди займав перші місця серед підприємств торф’яної галузі України , яких на той час було більше тридцяти, а також нагороджувався грамотами ВДНГ, обласних та районних  Рад та адміністрацій.

Варто згадати майстра сировинної бази «Череваха»  Гілярду П.С., майстра брикетного цеху Ющенка Я.П., начальника брикетного цеху Максимчука В.А., машиніста тепловоза Лемещука І.П., Булика В.Н., апаратницю Жовклу Г.М., машиніста торфозбиральної машини Вегеру В.І., апаратника  Білана М.Д., інженера по ОП  Ярмолюка В.Ф., майстра транспортного цеху Кучеру  О.М., техпрацівницю Бесарабчук В.С. та багато інших . Світла пам’ять про них завжди збережеться в наших серцях . Вони творили історію Маневицького торфозавод.

Потрібно також віддати належне і сказати хороше слово про сьогоднішніх пенсіонерів – ветеранів виробництва, які віддали торф’яній галузі  свої молоді роки, пропрацювали по сорок і більше років, хто по тридцять і більше років: машиніст навантажувального крана Семенюк Г.К., слюсар РММ Сокол Т.Г., машиніст брикетного преса Богайчук В.К., машиніст тепловоза Халик В.А., начальник виробничого відділу Федорчук П.П., головний енергетик Штука С.А., начальник брикетного цеху Сахнік М.Я., начальник сировинної бази          Плескун М.Ю., інженера та пізніше начальника виробничого відділу Суслова П.М., старшого майстра Паламаря О.С., машиніста навантажувача      Бесарабчука В.А., екскаваторник Басалко І.Г. та багато інших , які своєю працею примножували здобутки Маневицького  торфозаводу .

В 1988 році було ліквідовано Рівенське торфооб’єднання і на базі трьох заводів , а саме: торфобрикетний завод «Сойне» , Маневицького і Журавицького торфозаводів було утворено державне підприємство «Волиньторф», куди Маневицький та Журавицький торфобрикетні заводи увійшли як філіали ДП «Волиньторф».

З 1993 року і по теперішній час, упродовж 27 років директором Маневицького торфозаводу є Щербачук Віктор Степанович, який до призначення на дану посаду встиг упродовж 13 років пропрацювати на торфобрикетному заводі «Сойне» майстром, головним механіком та головним інженером.

За цей час торфозавод пережив тяжкий період перебудови, коли були розірвані зв’язки з Росією, основним виробником  технічного обладнання по видобутку та переробці фрезерного торфу. Через невиплату заробітних плат та вкрай низьку купівельну спроможність населення, знизились об’єми реалізації торфобрикетів, що призвело до закриття багатьох  торфобрикетних заводів, яких нині на Україні залишилось тільки шість. Також Маневицькому торфозаводу довелося пережити тяжкі часи переходу на нову сировинну базу  «Вутишно» так, як запаси торфу на діючій  сировинній базі «Череваха» були вичерпані. Для цього потрібно було побудувати під’їзну автомобільну дорогу з твердим покриттям протяжністю 4 км., демонтувати на виробленій сировинній базі вузькоколійну дорогу і знову побудувати на новій сировинній базі «Вутишно», таку ж саму сировинну базу потужністю 60 тис. тонн і при цьому не зупиняти основного виробництва.

З цією непосильною  роботою колектив торфозаводу справився успішно і сьогодні це єдиний завод на Україні, який працює за схемою  доставки торфу з сировинної бази виключно автомобільним транспортом і працює в межах своєї проектної потужності і навіть набагато перевищуючи її, так як за останні роки виробляє більше 40 тис. тонн торфобрикетів. Продовжує традиції своїх попередників по постійному вдосконаленню, нарощуванню об’ємів виробництва, а тим самим збільшення надходження податків до бюджетів всіх рівнів, а саме головне – підняття середньої заробітної плати працівникам торфозаводу, що на сьогодні становить близько 12 тисяч гривень в  умовах пандемії та в умовах знову ж таки зменшення купівельної спроможності населення, що привело до скорочення об’ємів виробництва.

Сьогодні на передодні золотого ювілею Маневицького торфозаводу слід згадати кращих нинішніх працівників торфозаводу, а саме: машиністів  преса Щербачук В.П., Мельник Г.О., Борисюк М.Д., водіїв Клець І.В., Мережа В.С., Плескун С.Є., Янчишин М.М., Клець В.В., Ковбасюк М.В., трактористів      Вавилюк В.С., Савич Ю.А., Оніщук Г.П., Марчук В.В., машиністів навантажувачів Лісовецький П.В., Ремінський В.А., Хохоник В.О., Бесарабчук С.В., машиністів тепловоза Кушко Ю.В., транспортерника складу готової продуцкції Смійчик В.Г., завскладом готової продукцції Редько С.І., головного інженера Захарчук В.Н., головного бухгалтера Шимедюк Р.А., начальника сировинної бази Деркач С.В., головного механіка Іщик С.В., механіка Семенюк Р.О., бухгалтера Голодюк Г.С., економіста Ковальчук Н.М., завідуючу їдальнею Михайловську М.П., робітника по охороні Хмеляр Г.С., диспетчера Щербачук С.В., старшого касира Штуку А.В., техпрацівницю Карпук Р.П., екскаваторників Єрмолов А.І.,   Марчик М.В., електриків Антончик М.М., Шолом Л. Я., Музика В.П., слюсарів Слупачик В.О., Парфенюк П.А., Слупачик М.О., головного енергетика Шилак О.В., начальника виробничого відділу Борбич М.М., інженера з ОП Деркач Б.А., шліфувальника Оксенюк І.В., електрозварника  Шолом В.Л..

За всі ці трудові роки на торфозаводі утворилися сімейні династії Бесарабчуків, Михайлевських, Штук, Жовклих, Вавилюків, Чабанів, Максимчуків, Лемещуків, Іщиків. Тут працювали їхні батьки, а нині працюють їхні діти і внуки.

За 50 років роботи торфозаводом вироблено понад 1 мільйон 500 тисяч тонн торфобрикету, видобуто понад 3 мільйони тонн фрезерного паливного торфу та видобуто біля 500 тисяч тонн сільськогосподарського торфу. Якби весь виготовлений торфобрикет розмістити у вагони широкої колії, для цього потрібно було б щонайменше 30 тисяч ж/д вагонів і такий потяг розтягнувся би на відстань 450 кілометрів.

50-річчя торфозаводу колектив зустрічає не зовсім з хорошими виробничими показниками  адже на роботу вплинула пандемія коронавірусу. Із-за так і не вирішеного питання відводу нових виробничих площ по видобутку торфу торфозавод змушений був працювати на орендованих площах заготівлі торфу і надавати послуги по заготівлі комунальному підприємству «Волиньприродресурс» з метою подальшого викупу заготовленого торфу. Але не зважаючи на все це, сьогодні трудовий колектив торфозаводу залишається у повному складі, готовий вирішувати будь-які виробничі питання та проблеми. Подальша його робота буде залежати, як від державних рішень, так і рішень новостворених ОТГ.

Депутати облради ознайомилися з роботою ДП «Волиньторф» - Волинь Online

Із мулу колишніх боліт «карбують» валюту для держави - Урядовий Кур'єр -  газета центральних органів влади України онлайн

 

 

Ви можете залишити відгук або трекбек зі свого сайту.

Ваш відгук